Архів міста Вишгород 1986 - 1987

На відео ви побачите ще працюючу санну трасу на вишгорі, святкування масляної, паради, привітання команди КВК СШ №1 "Авангард", Військові збори у СШ №1, Дискотека СШ №1, Фільм "Новий рік". Автор відео Олександр Шамота, ми лише додали трошки української музики

для настрою, бо оригінальний відеофайл без звуку.

Історія міста Вишгород

У XVII ст. вишгородські землі надаються як вислуга різним людям. В люстраціях (описах) 1616 та 1622 рр. він згадується як містечко укріплене замком з населенням у 100 дворів з відновленою дерев’яною церквою Бориса і Гліба.

У XVIII ст. Вишгород – звичайне київське село, де мешкало в 47 хатах 228 осіб селян (1787 р.). Через півстоліття тут було півсотні дворів та 700 осіб.

Епоха капіталізму прийшла у Вишгород разом із цегляними заводами Л. Черноярова, Ф. Березовського та найманою працею. Головною продукцією була вогнетривка цегла – межигірка. Більшість працюючих на заводах, були із сусідніх губерній. У невеликій кількості працювали вишгородці і на Межигірській фаянсовій фабриці, яка діяла до 1885 р. і була відома своїм якісним фаянсом. 1900 р. у Вишгороді мешкало півтори тисячі осіб в 272 подвір’ях, які займались городництвом, садівництвом, ремеслом та промислом.

У ХХ ст. Вишгород разом з усією Україною пережив буремні роки революційних змагань, громадянську війну, сталінські репресії, голодомор, колективізацію й жахливу окупацію військами фашистської Німеччини. Як символ жахів останньої війни майже до кінця сторіччя стояла напівзруйнованою церква Бориса і Гліба, яка пам’ятає історичні події листопада 1943 р., коли вкотре Вишгород став плацдармом для штурму Києва.

У повоєнну епоху місто знову звелося на ноги, завдяки будівництву велетня гідроенергетики – Київської ГЄС, – однієї з найбільших на той час електроцентралей Європи. Вишгород спочатку став селищем енергетиків, а потім і містом, центром Вишгородського району.

1968 рік – Вишгород отримав статус міста.

1968 рік – Вишгород включено до Списку Стародавніх міст, селищ і сіл України.

12 квітня 1973 року Указом Президії Верховної ради УРСР створено Вишгородський район з центром у м. Вишгороді.

1976 рік – Вишгород включено до Переліку древніх малих і середніх міст, що мають пам’ятки історії, археології й архітектури.

1994 рік – Указом Президента України та постановою Кабінету Міністрів України у Вишгороді засновано Вишгородський історико-культурний заповідник.

2001 рік – Вишгород включено до Списку історичних населених місць України.

Ки́ївська ГЕС

Перша (верхня) сходинка Дніпровський каскад ГЕС, розташована на річці Дніпро,що знаходиться в кількох кілометрах від Києва. Станція входить до структури філії «Каскад Київських ГЕС та ГАЕС» Укргідроенерго. Київську ГЕС побудовано в рекордно короткі строки: 1960-1968 роки. Основною особливістю будівлі ГЕС є застосування горизонтальних капсульних гідроагрегатів, що дозволило запроектувати будівлю поєднану, водозливного типу. Застосування горизонтальних агрегатів спростило геометрію проточного тракту, а також конструктивні форми всієї будівлі в цілому. Ширина будівлі ГЕС становить 51 м, а довжина - 285 м. Водозливна частина суміщена із будівлею ГЕС, яка конструктивно поділена температурно-осадовими швами на п'ять блоків по 4 горизонтально-капсульні агрегати в кожному. На вересень місяць 2021 року встановлена потужність Київської ГЕС складає 440 МВт.

1960 рік: початок будівництва. Розпочалося спорудження Київської гідроелектростанції по проєкту, розробленому провідним проєктно-дослідним інститутом «Укргідропроект». Будівництво велося колективом тресту «Кременчукгесбуд». Під час будівництва було впроваджено чимало новітніх організаційних та конструктивних рішень. Зокрема зменшення вартості будівництва та скорочення його терміну при підвищенні якості будівельних конструкцій було досягнуто завдяки застосуванню збірного залізобетону. На Київській ГЕС також було вперше впроваджено нові технології високочастотного монтажу крупних бетонних конструкцій. Одночасно зі спорудженням ГЕС на правому березі Дніпра було побудовано житловий комплекс для гідроенергетиків, школи, дитячі садки, магазини та їдальні. Жовтень-грудень: організація буд майданчика, намив перемичок котловану.

1961 рік: червень - перша черга бетонного заводу; липень - початок відкачки котловану шлюзу; серпень - перший кубометр бетону укладено в судноплавний шлюз; жовтень - початок земляних робіт на лівобережній греблі.

1962 рік: січень - змонтовано перехід через Дніпро ЛЕП-35 кВ; березень - початок робіт у котловані ГЕС; травень - перший кубометр бетону укладено в фундамент ГЕС.

1963 рік: квітень - перший кубометр бетону укладено в судноплавний шлюз.

1964 рік: вересень - введено в експлуатацію судноплавні споруди; листопад: затоплення котловану та перекриття Дніпра; грудень - пуск першого агрегату ГЕС.

1965 рік: пуск агрегатів № 2, 3, 4.

1966 рік: пуск агрегатів № 5-10.

1967 рік: пуск агрегатів № 11-16.

1968 рік: пуск агрегатів № 17-20.

За час побудови Київської ГЕС було виконано земляних робіт обсягом 79 400 тис. кубометрів; укладено 825 тис. кубометрів монолітного бетону.

Перший директор будівництва - Строков Г. І., перший головний інженер станції - Строганов Є. М.

Світлини сіл до затоплення Київським морем

Автор - Володимир Литвиненко: "Лише у снах остався квітучий рідний край..."

Понад Дніпром по правому і лівому берегах, а також правих приток Дніпра – річок: Прип’яті, Тетерева та Ірпіня, тисячоліттями тулилися прадавні села з вибіленими хатками в обрамленні квітучих лугів, озер та розкішних лісів. Риби, звірини, пасовищ – вистачало на всіх з лишком. Тож недарма на цей слов’янський рай накочувалися орди монголо-татар, ляхів, кримчаків. Але як не нищили села чужинці, як не гнітили, вони відроджувалися знову і знову. Тут люди пережили голодомори і репресії, німецьку окупацію, вивезення в неволю, а після звільнення від нацистів у роки Другої світової війни пережили і зачистку чоловіків на фронт – життя продовжувалося. І жити б людям у цих селах ще тисячі років, ростити дітей, якби не грандіозні плани комуністичної партії – будувати Київську ГЕС. Лише рукотворна водойма назавжди поглинула ці села. Мешканці сіл вважають затоплення і будівництво Київської ГЕС великою помилкою тодішньої влади. Адже це 92 тисячі гектарів затоплених родючих земель, 33 тисячі переселених людей, їхня нетлінна пам’ять про свій родовід. Так одним розчерком пера віковічні села прирекли на загибель. Світлини мешканців затоплених сіл у 1964 році, які жили та працювали і ніхто гадки не мав, що колись їхні хати примусово знесуть, а над садибами будуть плескати хвилі Київського моря.